Степан Капшук про переробку: «Ми можемо переробляти все, що виростимо!»
Соняшник завжди відображав основні проблеми української аграрної галузі. Це й виявлення основної рисі багатьох фермерів, орієнтація на швидкі прибутки; і реалізація стратегії «витиснути максимум сьогодні», нехтуючи сівозміною; й непропорційна залежність від іноземних технологій та генетики, хоча Україна є одним із найбільших виробників; а також спроби вирощувати соняшник у регіонах, де він уже давно не росте, з надією на удачу з погодою.
З іншого боку, соняшник став символом адаптивності. Його здатність приносити результати навіть за низьких інвестицій у критичних умовах свідчить про живучість українського фермерства. Цього року всі ці аспекти стали особливо помітними.
Проте є ще один аспект – тріумф переробної галузі, історія успіху, де Україна перейшла від експорту сировини до продажу продуктів з доданою вартістю. На фоні цього виробництво соняшникової олії стало збитковим.
Про це йшлося під час розмови з генеральним директором асоціації «Укроліяпром» Степаном Капшуком.
Ситуація на ринку соняшнику
– Степане Павловичу, як ви оцінюєте нинішню ситуацію: це високі ціни чи дефіцит соняшнику?
– Оцінки валового збору соняшнику постійно знижуються. Якщо на початку сезону ми розраховували на 14 млн тонн, то місяць тому це вже було 10,5 млн тонн. Зараз очікуємо лише 9,8 млн тонн. Це мало, але треба пам’ятати, що ще є 800 тисяч тонн залишків. Для переробки 10,6 млн тонн цього достатньо. Паніки немає, сировини вистачає, потужності завантажені на 70%. Це нормальний показник.
Виклики переробної галузі
– Чому зараз виробництво соняшникової олії збиткове?
– Так, переробка соняшнику наразі збиткова. Коли мені кажуть, що це наслідок здорової конкуренції, не можу зрозуміти: чому в Аргентині потужності переробки в п’ять разів більші, а ціна 460 $/т? Чому в росії ціна 500 $/т, а у нас – до 700 $/т? З іншого боку, соняшник – найприбутковіша культура для аграріїв: до 40% доходу фермери отримують завдяки соняшнику. Наразі українські фермери отримують від реалізації сировини понад 1 млрд грн на добу!
Цікаво, що ніхто не знає, скільки справді сіють соняшнику. Міністерство показує цифри близько 5,2 млн га, але чому 500 тисяч га досі стоїть у полі при високій ціні? А кислотність уже понад 12, куди його подіти?
Аграрії отримують рекомендації тримати запаси і чекати кращої ціни. Це ілюзії! Ціни, звісно, не падатимуть, але й не зростатимуть. Переробники мають виходи: ухвалено мита на ріпак і сою. Шкода, що це рішення прийнято так пізно.
Переробники вже переорієнтувалися, підлаштувавши виробничі лінії. Це чудова стратегія для розвитку галузі: не варто зациклюватися на одній олійній культурі. При цьому триває будівництво нових заводів, які вимагатимуть багато сировини. Я б не повірив, якби мені раніше сказали, що під час війни будуть такі інвестиції.
Проте проблема не лише у високій ціні на соняшник. Важливим чинником є енергетика. Робота на генераторах – це не вирішення. «Кернел» приділяє увагу енергетичному сектору. Висока ціна логістики також негативно впливає. Це ситуативний момент, пов’язаний із ризиками війни, які потрібно пережити. Маржинальність повернеться, коли закінчиться війна і зменшаться витрати. В умовах війни переробники не можуть накопичувати сировину, особливо в прифронтових регіонах, адже прильоти на підприємства – регулярна ситуація.
– Чи вірите ви в довгострокові контракти для стабілізації цін?
– Сучасному українському аграрію подобається працювати на спотовому ринку. Навряд чи це можна змінити.
– Деякі холдинги намагаються входити в виробничий цикл фермерів, пропонуючи фінансування та технічні рішення. Це правильний шлях?
– Це чудовий шлях! Все, що сприяє взаємодії в ланцюгу постачання, – на краще.
– Чи можливий імпорт соняшнику як тимчасове рішення?
– Наразі ми не можемо імпортувати соняшник, хоча його багато в сусідніх країнах. Причини не хочу озвучувати – хай великі компанії вирішують це питання.
– Які перспективи переорієнтації підприємств на ріпак і сою?
– У світі соняшник займає невелику частку у виробництві олій. Попит на соєву та ріпакову олії залишається високим, і він постійно зростає.
Основний покупець нашої соняшникової олії зараз – це Європа, більше 50% експорту. росія витіснила нас з Китаю, а на індійському ринку ми конкуруємо з Аргентиною.
Щодо сої, то ключовими є протистояння США та КНР. Всесвітнє виробництво сої – 426 млн тонн, тоді як в Україні – лише 5 млн тонн. Це незначна частка.
Коли говоримо про олійні культури, важливо зосередитися на білку. Наприклад, «Астарта» будує великий завод для виробництва білкових ізолятів. Ми вже виробляємо високобілковий соняшниковий шрот. Нині Європа закуповує в нас 14,6 млн тонн соєвого шроту, 80% з яких йде до Польщі.
Отже, стратегічне рішення щодо стимулювання внутрішньої переробки сої та ріпаку – це позитив. Головне – уникати забруднення ГМО. Ми повинні переробляти більше сировини всередині країни, формувати додану вартість і створювати робочі місця. Ми можемо і повинні переробляти все, що виростимо!
