Суть претензії полягає в тому, що, на думку аграрних лобістів, Україна стримує вивезення сировини, щоб залишати її для власної переробки. Так, українські заводи отримують насіння за нижчими цінами, ніж це могло б бути в умовах вільного ринку, а згодом постачають до ЄС вже готову продукцію — рослинну олію — за цінами, які дедалі більше тиснуть на європейських виробників.
Це черговий епізод старої проблеми для Брюсселя, де політична підтримка України стикається з конкретними економічними інтересами європейського фермерського лобі. Для фермерів це питання є особливо актуальним: вони бачать не “складну торговельну архітектуру”, а дешевший продукт, який тисне на ціни, маржу та завантаження місцевих заводів.
Що саме дратує європейських виробників
За даними ASAJA, імпорт української олії до Євросоюзу зріс із 2 млн тонн до понад 3 млн тонн, що становить приблизно 41% усіх поставок олії до Союзу. Саме на цій цифрі аграрні організації будують свою головну аргументацію: ринок вже змінився не теоретично, а фізично — через зростання присутності української продукції.
Для Іспанії це питання особливо чутливе, адже країна є важливим виробником і переробником соняшнику. Дешевша імпортна олія тисне на внутрішні ціни, а місцеві олійноекстракційні заводи втрачають конкурентоспроможність, оскільки працюють із дорожчою сировиною.
Чому це вже не просто суперечка про мито в Європі
Перша проблема — ринкова. Європейські фермери стверджують, що Україна використовує експортне мито як інструмент промислової політики, фактично субсидуючи свою переробку за рахунок дешевшої внутрішньої сировини. Після цього готовий продукт потрапляє на ринок ЄС і вибиває місцевих виробників з нормальної рентабельності.
Друга проблема — правова. ASAJA стверджує, що така практика суперечить оновленій Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, яка, за повідомленнями галузевих медіа, набрала чинності у жовтні 2025 року. Саме тому фермери просять від Єврокомісії не просто звернути увагу, а й втрутитися у цю ситуацію.
Чого вимагають фермери
Позиція аграрних асоціацій є жорсткою і практичною:
✔️ добитися від України негайного скасування 10% мита на експорт насіння олійних культур;
✔️ у разі невиконання цих вимог, розглянути можливість запровадження мит на імпорт української олії до ЄС як компенсаційний крок.
Це вже не просто скарга, а вимога до Брюсселя визначитися, кого саме він підтримує: стратегічного сусіда чи власного виробника.
Для України ця ситуація є неприємною не лише через можливий торговельний тиск. Вона демонструє, що будь-яка спроба посилити внутрішню переробку через регуляторні інструменти викликає спротив в ЄС, якщо результатом стає зростання експорту продукції з вищою доданою вартістю. Іншими словами, проблема не лише в насінні, а в тому, що Україна перестає бути для Європи лише постачальником сировини. Це і є справжня точка напруги.
На сьогодні ключове питання полягає не в обуренні іспанських фермерів — це вже очевидно. Важливо, чи перетворить Єврокомісія це невдоволення на офіційний торговельний тиск. Якщо так, то суперечка навколо 10% мита може стати ще одним випробуванням для економічних відносин між Україною та ЄС — уже на рівні жорсткого захисту ринку.
Таким чином, ця історія про олію насправді стосується значно більше: хто отримує прибуток на доданій вартості, хто контролює правила гри на європейському аграрному ринку та скільки простору залишиться Україні для реалізації власної промислової стратегії.